Більший час мого життя проходить в різноманітних зйомках, в студіях та залах. Потім, довге сидіння за комп’ютером з обробкою світлин або монтажем відео. Доведення роботи до ідеалу (з точки зору замовника). Часу для відпочинку, майже, нема. Що поробиш, треба заробляти на життя. Але, насправді, найбільш надає мені натхнення, фотографування природи.
Ходиш по лісу, по саду чи по полю, тягнеш на собі рюкзак з фотоапаратом, штативом, об’єктивами і всілякими іншими причандалами. Жарко! Ти обливаєшся потом! І, от, ти бачиш ту саму квіточку, деревце, травинку, комашку, забуваєш про все. Годинами можу ходити навколо однієї квітки, шукаючи ракурс і ловлячи світло. В бажанні знайти свій ідеальний кадр, повзаєш на колінах або лізеш на дерево. В ці моменти, я найщасливіша людина на планеті.
Нажаль, для такого релаксу, часу залишається обмаль, але декілька прогулянок в мене склалося. Хочу поділитися з Вами деякими світлинами з під яскравого сонця і температури повітря вище 30⁰С.



Пробуджується природа. Квіточки, тільки но, пробилися з зимового схову, а бджілки та джмелики їх вже зачекалися.

Ліс в Пущі-Водиці, що на окраїні Києва. Невеличка полянка поросла мохом, а посередині, пробивається кущик травички.

25 травня, кульбаби вже почали запускати своїх “парашутистів”, але подивіться як ці квіти тягнуться одна до одної! Таке враження, що вони хочуть поцілуватись.

Просто, поряд з кульбабками, не зміг втриматись, щоб не сфотографувати таку красу.


Отак, ідеш по лісу, не помічаючи того, до чого звик, а воно, при найближчому розгляді, виявляється красою!

Цей метелик мені позував хвилин 15. Мені здалося, що яскравий, молодий метелик і сухе листя має якийсь символ, значення. Нажаль з собою не було макрооб’єктива.

Їздив на пару днів в село Кінашівка, до своєї тьоті. Настроював їй Інтернет, до речі, по оптоволокну, а в неї під хатою, така краса. Не зміг втриматись, сфотографував.

Був у друзів в гостях. Вийшов на город, з фотоапаратом, подивитись, що у них цікавого для моєї камери. На краю городу лежав старий іржавий бак, а на ньому повзала так красуня. Мабуть грілася на сонечку.

А на цій світлині, в мене таке враження, що я фотографую його, а він мене.


Вже був вечір, сонечко сідало за ліс. І, от… Я побачив її, білу красуню.


Бувають, при фотографуванні природи, такі цікаві випадки, ти фотографуєш одне, а виходить зовсім інше. Так і з цими світлинами, я фотографував у квітнику квітку Флокс, і, тільки, після завантаження на комп’ютер, помітив білого павучка, який поселився у цій квітці.